Екскурсія «СТАРИЙ НІКОПОЛЬ».
Частина 1.

1. Вступ.

Дорогі друзі!

Ми з вами вирушаємо в пішохідну екскурсію по Старій частині міста, де до 60-х років минулого століття билося серце Нікополя. Перед вами головна вулиця старого міста — Микитинська, яку сторіччя тому нікопольці гордо йменували «проспектом». Вона йшла від Базарної площі до сучасного залізничного переїзду на вул. Героїв Чорнобиля, звідки починався поштовий тракт до столиці нашої губернії — Катеринослава (зараз – м. Дніпра). Через це вулиця отримала назву Катеринославської. У 1894 році її проїзну частину вимостили бруківкою, але тротуари залишалися дерев’яними. У лютому 1919 року більшовики перейменували її у вулицю Карла Лібкнехта на честь загиблого теоретика марксизму та одного з засновників Комуністичної партії Німеччини.


Фрагмент мапи Нікополя. Перехрестя Отаманської та Микитинської вулиць.


Катеринославська (Микитинська) вулиця та Свято-Покровський собор. 1914 р.


Вул. Свердлова (Запорозька). Колишні готелі Мілкова (ліворуч) та Росія (праворуч). Свято-Покровська церква. 1930-1932 роки

Наприкінці 70-х років вулиця була фактично розрізана масовою забудовою на дві частини. У 1986 році її відрізок від площі Богдана Хмельницького до вулиці Віктора Усова отримав назву Микитинської вулиці на честь Запорозької Січі, яка у 1639-1652 роках знаходилась на місці сучасного Нікополя. Решта від вулиці Віктора Усова до переїзду чотири роки тому, під час декомунізації, стала вулицею Патріотів України.

2. Вулиця Отаманська (колишня Кріпака та Думська).

До Першої Світової війни Нікополь мав статус містечка. Тут діяло спрощене міське управління — дореволюційний орган місцевого самоврядування. П’ятнадцять міських уповноважених на чолі зі старостою вирішували всі поточні справи та насущні проблеми Нікополя, починаючи від боротьби з пожежами й відловом бродячих собак і закінчуючи міським бюджетом. Уповноважені обиралися з числа найзаможніших громадян міста, переважно купців, але виборцями були лише державні службовці та нікопольці, які мали нерухомість вартістю від 100 рублів. 20 серпня 1914 року за новим стилем Нікополь отримав статус міста, а через півроку тут пройшли перші загальноміські вибори двадцяти гласних — членів Нікопольської міської думи, прообразу сучасної міської ради.

Міським головою став купець першої гільдії Яків Федорович Вітчинкін. Будівля Нікопольської міської Думи була одноповерхова, у неокласичному стилі та знаходилась на місці сучасного житлового будинку №4 по вул. Отаманській, яка через це отримала назву Думської. Перша демократична Дума закінчила свою роботу 31 грудня 1918 року, вже при УНР, переживши дві революції, більшовиків та окупацію міста австрійськими військами.


Нікопольський міський голова Яків Вітчинкін. 1910-і роки

Вибори нової Думи були призначені на 9 лютого 1919 року, але Нікополь напередодні захопили більшовики, які знов встановили у місті радянську владу. Під час антибільшовицького Троїцького повстання 8 червня 1919 року у підвалі колишньої Думи сиділи в очікуванні народного вироку заарештовані більшовицькі керівники С.М. Євдокимов, М.Л. Родіонов, М.З. Калашніков та П.П. Загребельний. 12 червня 1919 року вони були розстріляні за участь в організації перепису майна, вилученні хліба та відправці його до Росії. У 1920 році вулиця отримала ім’я військового комісара Кріпака, також загиблого під час Троїцького повстання, а в будівлі колишньої Думи у середині 20-х років відкрився клуб заводу ім. Леніна.


Радянський військовий комісар Тимофій Кріпак. Весна 1919 року

Під час бомбардування Нікополя німецькими літаками 15 серпня 1941 року будинок було знищено. У 1944-1945 роках руїни прибрали. На їх місці розгорнулося будівництво чотирьохповерхового житлового будинку з гастрономом та аптекою, який було здано в експлуатацію у 1957 році.

На місці сусіднього будинку №2 по Отаманській вулиці знаходився готель «Росія», який належав Петру Петровичу Нейштетеру. Будь-який заможній нікополець або гість міста міг за телефоном №64 замовити там собі розкішну ванну, оскільки в холодну пору року купальні на Дніпрі закривалися, і помитися можна було тільки в міській лазні. На першому поверсі готелю розташовувалась найкраща нікопольська булочна-кондитерська Пащина. Влітку 1919 року більшовики перейменували будівлю на Радянський будинок №3. З 1921 року тут знаходилась Американська місія допомоги голодуючим, яка врятувала сотні мешканців Нікополя від створеного більшовиками штучного голоду. У 1926 році почалося заселення вільних земель Нікопольщини єврейськими вихідцями з західних областей України. Обживатися їм допомагав Американський об'єднаний комітет з підтримки євреїв та Американське колоніальне товариство «ЄКТ-Джойнт». Їх об’єднане Нікопольське управління розташовувалося в будівлі колишнього готелю «Росія». Під час війни будинок було зруйновано. На початку 50-років тут з’явився дитячий сквер. У 1958 році на цьому місці побудували готель «Батьківщину» із рестораном «Хвилею».


Вид на будинок №4 по вул. Кріпака (Отаманській). 1970-і роки


Вул. Свердлова (Запорозька). Колишні готелі Мілкова (ліворуч) та Росія (праворуч). Свято-Покровська церква. 1930-1932 роки


Вулиця Кріпака, 2 (Отаманська). Готель Родіна. 1970-і роки


Готель Родіна. Вулиця Кріпака (Отаманська). 1960-і роки


Колона Свободи на площі Визволення Праці. Вдалині праворуч будується будинок №2 по вул. Кріпака (готель Родіна та ресторан Хвиля). 1957 рік


Перехрестя вул. Кріпака (Отаманської) та Карла Лібкнехта (Микитинської). Початок 1960-х років


Перехрестя вул. Кріпака (Отаманської) та Карла Маркса (Івана Сірка). 1950-і роки


Перехрестя вул. Кріпака (Отаманської) та Карла Маркса (Івана Сірка). 1960 рік


Площа Визволення. Вид на готель Родіна 1980-і роки


Площа Визволення. Вид на готель Родіна. 1960-і роки


Скульптура Три ведмедя у Дитячому сквері. 1950-і роки


Червона Шапочка та вовк у Дитячому сквері. 1950-і роки

Готель вже два роки не працює, а частину першого поверху займає Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради.

Нікопольський краєзнавчий музей, підготував Павло Фірсов.