Проект «50 выдающихся никопольчан», посвященный 370-летию нашего города. Главный хранитель Никопольского краеведческого музея Игорь Анцышкин и заместитель директора музея по научной работе Мирослав Жуковский в своих статьях представлют номинантов проекта.
В этой рубрике мы будем рассказывать про старую часть Никополя, что было и что осталось. Мы постараемся показать, какая она была и во что превращается…
Екскурсія «СТАРИЙ НІКОПОЛЬ». Частина 12 (колишня Карла Маркса та Преображенська)
Екскурсія «СТАРИЙ НІКОПОЛЬ».
Частина 12
(колишня Карла Маркса та Преображенська) (частина 4).
Наступний будинок на цьому перехресті належав купецькій родині Бабушкіних.
Будинок Бабушкіної зі стовпчиками для прив'язки коней
В'іздні ворота у будинок Бабушкіної
Дореволюційна парковка - стовпчик біля будинку Бабушкіної, до якого пров'язували коней
Амбари купця Бабушкіна. 1920-і роки
Колишні амбари купця Бабушкіна. 2019 рік
Колишній будинок Івана та Ксенії Бабушкіних, вул. Івана Сірка, 31. Зйомка червень 2021 року
Біля нього ще збереглося декілька стовпиків, до яких в старі часи прив’язували коней. У 1875 році Панфіл Бубушкін заснував салотопний завод. Його син та спадкоємець Іван Панфілович наприкінці ХІХ століття вирішив зайнятися більш перспективною справою — перекуповуванням хліба. Зерно зберігалося у дерев’яних амбрах купця в очікуванні кращої ціни, потім відправлялося до Одеси, а звідти – до Європи. Крім того, Бабушкіни продавали нікопольським торговцям лід, а під час російсько-японської війни 1904-1905 років отримали підряд на постачання м’яса до армії. Для зберігання товарів Іван Бабушкін побудував на дворі нові кам'яні двоповерхові амбари з льодовиком, які збереглися дотепер. Частину отриманих від торгівлі грошей купецька родина витрачала на меценатство, роздаючи по святах невеликі суми сиротам та вдовам, робила пожертвування церкві. Але найбільший її внесок був у справу народної освіти. Ще з 1889 року Іван Бабушкін був попечителем міського приходського училища для хлопців. Коли у 1906 році він раптово помер від інсульту, його вдова Ксенія Марківна купила ділянку по Дніпровській вулиці й побудувала з цегли нову двоповерхову будівлю училища. Оновлене міське приходське чоловіче училище отримало ім’я покійного Івана Бабушкіна. Воно мало чотири класи, в яких навчалося більше 200 хлопців різного віку. За радянські часи училище було перейменоване у школу №3. Зараз там знаходиться Центр технічної освіти. Донька Бабушкіних Марфа вийшла заміж за заможного купця Гната Єрлашова, а син Григорій у 1913 році став контрагентом Нікопольської земської телефонної мережі.
Список абонентів Нікопольської телефонної мережі, 1916 рік
Контрагент Нікопольської телефонної мережі Г.І. Бабушкін, син Ксенії та Івана Бабушкіних. 1916 рік
Телефон №33 - Гоге П.І, торгівля борошном, вул. Херсонська, особ. буд. Телефон № 148 - Міське училище імені І.П. Бабушкіна, Ярмаркова площа. Телефонний довідник Нікополя за 1916 рік
Випуск училища ім. Бабушкіна. 1914 рік
Відкриття 1 травня 1919 року Красного Пролетарського Клубу 3-го Інтернаціоналу в будинку Ксенії Бабушкіної
Інженер Олександр Родіонов
Інженер Родіонов. 1913 рік
Оціночна картка улилища №1 1-го ступеню (колишнього училища ім. Бабушкіна). Липень 1919 року
Пам'ятна книжка та Адрес-календар Катеринославської губернії за 1889 рік
Попечитель Нікопольського приходського училища купець Іван Панфілович Бабушкін. Адрес-календар за 1889 рік
Друзі, пройдемо з вами по вулиці трохи далі. З лівого боку від нас за часи Російської імперії знаходився великий борошняний склад селянина-власника німецького походження Петра Івановича Гогє, який розбагатів на торгівлі хлібом. Ця людина двадцять років була міським уповноваженим і двічі висувалася на посаду міського старости. Після революції склад було націоналізовано. У 1924 році в будівлі колишнього складу інженер Олександр Родіонов влаштував міську дизельну електростанцію. Під час війни цей стратегічний об’єкт було зруйновано, а наприкінці 1951 року на його місці побудували спортивний зал «Спартак», на той час один з найкращих в СРСР. Багато років тут працювали гуртки з баскетболу та інших видів спорту, в яких з задоволенням займалися юні нікопольці. На жаль, з середини 90-х років через брак грошей у міському бюджеті будівля була фактично закинута. У 2015 році спортивний зал «Спартак» за допомогою міста пережив своє друге народження. У повністю відремонтованому просторому світлому залі тепер займаються різними видами спорту юні спортсмени з ДЮСШ №1. Тут проводяться змагання з волейболу, художньої гімнастики та хортингу – нового українського бойового мистецтва, одного з видів єдиноборств. Воно отримало свою назву на честь «хорту» — живого кола з козаків, в яке вони збиралися на відкритому майдані під час козацьких двобоїв для виявлення найсильніших.
Спортзал Спартак. 1950-і роки
Спортзал Спартак. Листопад 1952 року
Спортзал Спартак. Праворуч від входу - портрет Сталіна у траурній стрічці. Березень 1953 року
Спортзал Спартак. 1960-і роки
Спортзал Спартак 1970-і роки
Спортзал Спартак . Червень 2021 року
Нікопольський краєзнавчий музей, підготував Павло Фірсов.
