Проект «50 выдающихся никопольчан», посвященный 370-летию нашего города. Главный хранитель Никопольского краеведческого музея Игорь Анцышкин и заместитель директора музея по научной работе Мирослав Жуковский в своих статьях представлют номинантов проекта.
В этой рубрике мы будем рассказывать про старую часть Никополя, что было и что осталось. Мы постараемся показать, какая она была и во что превращается…
Екскурсія «СТАРИЙ НІКОПОЛЬ». Частина 7 Вулиця Гетьманська
Екскурсія «СТАРИЙ НІКОПОЛЬ». Частина 7
Вулиця Гетьманська (колишня Дідика та Микитинська) і вулиця Шевченко (колишня Кримська).
Продовжуємо подорож. Наш шлях пролягає по найстарішій вулиці Нікополя — Гетьманській, яка до революції називалася Микитинською. Наприкінці ХІХ століття вулиця була престижною і тут полюбляли селитися нікопольські купці. Будинки деяких з них збереглися дотепер. Серед мешканців Микитинської вулиці торгували хлібом купці Петро Гогє, Іван та Софія Єрлашови, мануфактурним товаром — Степан Гусєв, шкірою — Пилип Ключаров, Наталія Кузнєцова, Абрам Літінський, пряниками — Іван Рожков, посудом — Года Шмульянов, металевими виробами та інструментами — Василь Тімофєєв та Іван Худяков. Вулиця була вимощена та освітлювалася вночі газовими ліхтарями.
Напередодні Першої світової війни сюди провели електричне освітлення. До Дніпра з висоти близько 20 м спускалися дерев'яні сходи з майданчиком для відпочинку, що виводили на хвилеріз «прямий ряж». На березі знаходилась Казенна пристань з невеличким дебаркадером. У теплу пору року тут швартувалися катера «Михайло» і «Жанна», які перевозили пасажирів у Кам'янку, Знам'янку, Лепетиху, Рогачик та інші сусідні селища, а у холодну пору бухта служила для зимової стоянки судів. Після Громадянської війни Микитинська вулиця була перейменована на честь голови Президії Нікопольського Виконкому І. Ю. Дідика, розстріляного під час антибільшовицького Троїцького повстання за участь в організації перепису майна. На початку 2016 року в рамках закону України про декомунізацію вулиця Дідика стала Гетьманською.
Друзі, ми з вами повертаємо ще на одну старовинну вулицю Нікополя. У XVIII-XIX століттях через Нікополь проходив Чумацький шлях. Чумаками були здорові, міцні і безстрашні мандрівники із заможних козаків, міщан та селян, які займалися торгово-візницьким промислом. Саме по цій вулиці чумацькі вози (мажі), запряжені волами, повільно рухались до Микитиного Рогу — найбільш зручного місця переправи через Дніпровські плавні. Пороми перевозили завантажені хлібом мажі на лівий берег Дніпра, а далі чумаки відправлялися за рибою на Дон або за сіллю в Крим. Через чумаків вулиця, на якій ми зараз стоїмо, отримала назву Кримської. До кінця 20-х років минулого століття вона не була вимощена бруківкою, і в дощову погоду дорога перетворювалася на непролазний бруд. На відміну від інших нікопольських вулиць, Кримська була перейменована всього один раз. У 1919 році Виконком Ради робочих та селянських депутатів м. Нікополя присвоїв їй ім’я Великого Кобзаря Тараса Шевченка, і з того часу вулиця не змінювала своєї назви. В основному вона забудована сучасними багатоповерхівками, і лише на самому початку збереглося декілька старовинних будівель.
У квітні 1905 року вийшов Указ імператора Миколи ІІ «Об укреплении начал веротерпимости», який встановлював в Росії обмежену свободу віросповідань. Припинилися гоніння на старовірів, які були офіційно перейменовані з «розкольників» на «старообрядців». Вже наступного року старообрядницька громада Нікополя, очолювана купцем Григорієм Стефановичем Гусєвим, розпочала будівництво першої на півдні України старообрядницької церкви. Урочисте освячення нового храму на честь Знамення Пресвятої Богородиці відбулося при величезному скупченні народу 2 червня 1908 року за старим стилем спеціально прибулим з Москви архієпископом Іоанном. Під час церемонії співав хор співаків московського Рогожського кладовища, а завершилося дійство хресним ходом з освяченням води у Дніпрі. Завдяки зусиллям Гусєва та інших старообрядців храм вийшов містким і красивим та став справжньою перлиною Кримської вулиці. Всередині його прикрашав золочений іконостас, виготовлений в відомій московській майстерні Чірікова. На щастя, Знам’янський храм минула доля Свято-Покровської церкви, зруйнованої в розпал боротьби з релігією, але він теж значно постраждав. У 1930-і роки унікальний іконостас було знищено, ікони віруючі розібрали по домівках, а з храму тодішня нікопольська влада зробила склад. Під час німецької окупації богослужіння відновилося, але у 1948 році знов було припинено. У 1955 році церкву переобладнали під спортзал, і тільки в 1989 році будівлю було передано громаді православних християн.
Загальний вигляд Свято-Знам'янської церкви. 15 червня 1908 року
Іконостас Свято-Знам'янської церкви. 15 червня 1908 року
Хресний хід від Свято-Знам'янської церкви. 15 червня 1908 року
Парафіяни самотужки поштукатурили і побілили приміщення, облаштували іконостас, повісили світильники, і на Великдень 1989 року було відслужено першу Божественну літургію. З того часу почалося стрімке відновлення храму: виготовлено іконостас, реставровано купол, побудовано дзвіницю. Зараз Свято-Знам’янський храм повністю змінився: білосніжний зовні і красиво розписаний зсередини, він став улюбленим для багатьох нікопольців.
Нікопольський краєзнавчий музей, підготував Павло Фірсов.
