|
Не буду жалувати ні життя, ні сили
Не буду жалувати ні життя, ні сили
(Закінчення)
Тривожна весна 1648 року
Отримавши повідомлення про повстання Богдана Хмельницького на Запорожжі взимку 1648 року та захоплення ним Микитинської Запорозької Січі, польський король Владислав IV намагався не допустити його розгортання. Він рекомендував коронному гетьману Миколі Потоцькому створити комісію для розгляду козацьких скарг. Сам Микола мало вірив, що Хмельницький готується саме до переговорів, а не до війни.
Тому за наказом М. Потоцького польські війська захопили Черкаси, Канів, Корсунь та інші міста, здійснили масові облави та вилучення прихованої зброї у населення. Наприклад, у Руському воєводстві було відібрано декілька десятків тисяч самопалів. Тільки після цього Потоцький мав можливість вирушити на Запорожжя, здобути Січ і знищити українських повстанців. У листі королю він наголошував: «Не незначна причина змусила мене вирушити проти 500 осіб, а тому, що ці 500 підняли бунт у змові з усіма козацькими полками і з усією Україною».
Одним із перших кроків Б. Хмельницького було повне відновлення засад життєдіяльності Запорозької Січі як воєнно-політичної організації українських козаків. Через своїх таємних представників він продовжував звертатися до всього населення українських земель: «Доводжу до відома духовних людей – владик, архімандритів, протопопів, ігуменів, попів та інших слуг домів Божих, а також старшин грецької віри – війтів; бурмистрів, радників та інших урядовців, що ми зазнали чимало шкоди і кривд від ляхів і різних панів, які порушили наші права і зневажили наше Військо Запорозьке, через що Україна наша і слава, і Божі доми мало не загинули, і святі місця і тіла святих, які до цього часу з волі Божої на певних місцях мало не втратили слави, а ми – радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців, невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів і тепер на них упала, і знову чути плачі, крики, ламання рук, рвання волосся… – це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від Господа Бога, – ось чому хочу я шаблею знищити всього не приятеля, пробиваючись за ним до Вісли...». Заклик Богдана Хмельницького отримав відгук у серцях тисяч православних українців.
У стислий час Богдан Хмельницький відновив знищену поляками у 1638 р.
воєнно-політичну організацію українського козацтва – Запорозьку Січ,
яка підтримала його зусилля з відновлення прав козацтва
За завданням Б. Хмельницького запорозькі посланці побували на Дону, звідки прибув потім на Січ загін добровольців. У березні 1648 року декілька сот татар також прибули на Запорожжя і слідкували за шляхами, що вели на Січ. Проте принципової домовленості про союз з ханом ще не було. Тому Хмельницький з Тимошем і декількома козацькими старшинами на початку квітня 1648 року сам відправився у Бахчисарай на переговори з Іслам-Гіреєм.
Хан зважив на представлені Хмельницьким документи про намір польського короля здійснити похід на Крим і Туреччину. Хмельницький вміло використав загострення відносин між Кримом і Польщею, яка не платила данину хану. В цей час в Криму був жахливий голод, тому Іслам-Гірей вирішив підтримати повсталих козаків. Проте зажадав від Хмельницького присяги на шаблі, а Тиміш повинен був залишитися у Бахчисараї як закладник. Хмельницький прийняв умови Іслам-Гірея. Ординці також присягнули Хмельницькому не шкодити жодному руському, не палити їхні села, не руйнувати церкви. Іслам-Гірей негайно направив у його розпорядження п’ятитисячну орду Тугай-бея. Це була дуже нелегка дипломатична перемога козацького ватажка, яка таїла в собі зерна як майбутніх перемог, так і можливих поразок внаслідок підступності хана.
Заручившись підтримкою Іслам-Гірея, Хмельницький поспішив повернутися на Запорожжя. Сподіваючись на успішне завершення місії козацького посольства в Бахчисараї, кошова старшина Микитинської Січі збирала всіх запорозьких козаків на велику січову раду. Одночасно Хмельницький чекав повідомлень від своїх розвідників про дії поляків, а також про наслідки таємних переговорів своїх посланців із реєстровими козаками в українських містах з метою залучити їх на свій бік у сприятливий для нього момент.
Перший Гетьман України
Перед Великодніми святами Кошова Старшина Запорозької Січі закликала всіх запорожців на козацьку раду. На Січ йшли тисячі козаків, яких магнати і шляхта позбавили королівських привілеїв, міщан і селян, які вирішили покозачитися. Йшли ті, хто відгукнувся на заклик Б. Хмельницького стояти за свої права.
Учасників ради зібралось настільки багато, що Хмельницький з кошовим отаманом вивели їх за межі фортеці (за повідомленням С. Величка, до 30 тисяч козаків). На просторому майдані почуло від них військо, що за збитки та гноблення з боку поляків починається проти них ві¬йна. Було оголошено, що у цій війні допоможе і кримський хан.
Як повідомляє літописець Самійло Величко, «...почувши це, все Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм Гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головою накласти...». Там же на раді урочисто в присутності багатотисячного війська Хмельницькому вручили гетьманські клейноди – корогву, бунчук, булаву, печатку, нові мідні котли, а також три легкі польові гармати. Тисячі козаків вітали Хмельницького з обранням на гетьманство і висловлювали готовність йти під його проводом на бій.
Після козацької ради Хмельницький з кошовим і частиною запорожців пішли до Січової церкви, де вислухали Святу літургію та подячний молебен. Завершення божої служби козаки відзначили трьома залпами з 50 гармат і 10 тисяч мушкетів. Обговоривши на старшинській раді план майбутньої компанії, Хмельницький оголосив про збір 8000 добровольців для походу, а іншим запропоновано бути на місці і бути готовими до наказу гетьмана і кошового виступити на новий військовий збір.
Отримавши розвідувальні дані про плани противника комбінованим ударом кавалерії, піхоти, артилерії та флотилії знищити повстанців та «знести Січ», Хмельницький наказав війську виступати. Вранці 22 квітня повстанська армія вийшла з Січі і Микитинським шляхом вирушила на північ, назустріч польським військам. Вони йшли назустріч боям і смерті, перемогам і славі в битвах на Жовтих Водах, Корсуні та Пилявцями...
З того часу пройшло 370 років. Але і сьогодні ми цінуємо титанічні зусилля Богдана Хмельницького у підготовці і розгортанні національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття.
В 1954 році на честь вищеназваних вікопомних подій у м. Нікополі був споруджений єдиний на всю Україну пам’ятний знак про перебування у нашій місцевості Микитинської Запорозької Січі та обрання в ній Богдана Хмельницького Гетьманом України, а в 1956 р. – і пам’ятник Великому Гетьману України.
Сьогодні обговорюється питання про перейменування Дніпропетровської області. Зокрема, є пропозиція назвати її Січеславською – на честь п’яти найвідоміших із семи Запорозьких Січей, які були на території Нікопольського краю: Томаківської (1568–1593 рр.), Базавлуцької (1593–1638 рр.), Микитинської (1639–1652 рр.), Чортомлицької (1652–1709 рр.; 1728–1730 рр.), Нової (1734–1775 рр.). Ще дві: Олешківска (1710–1728 рр.) та Кам’янська (1730–1734 рр.) знаходились у той час у володіннях Кримського хана – нині сучасна Херсонська область. В інших областях України Запорозьких Січей не було.
Мирослав Жуковський,
історик.
Список используемых материалов:
1) М.П. Жуковский, Не буду жалувати ні життя, ні сили, Проспект Трубников №17 26.04.2018 г., г. Никополь;
2) http://ntm.net.ua/last-news/specreport/9940-ne-budu-zhaluvaty-ni-zhyttja-ni-syly-2
Источник: http://ntm.net.ua/last-news/specreport/9940-ne-budu-zhaluvaty-ni-zhyttja-ni-syly-2 |
| Категория: Статьи | Добавил: Kadet (03.05.2018)
| Автор: Жуковский М.П.
|
| Просмотров: 370 | Комментарии: 2
| Рейтинг: 5.0/3 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
