Проект «50 выдающихся никопольчан», посвященный 370-летию нашего города. Главный хранитель Никопольского краеведческого музея Игорь Анцышкин и заместитель директора музея по научной работе Мирослав Жуковский в своих статьях представлют номинантов проекта.
В этой рубрике мы будем рассказывать про старую часть Никополя, что было и что осталось. Мы постараемся показать, какая она была и во что превращается…
Санітарний стан повіту на основі інформації зі звітів повітових санітарних лікарів Катеринославського повіту (1908,1911).
Санітарний стан повіту на основі інформації зі звітів повітових санітарних лікарів Катеринославського повіту (1908,1911).
Звіт 1908 року містить статистику захворюваності на віспу 533 випадки протягом зими-весни 1908 року. Статус епідемії надано в с.Томаківка (91 випадок), Шолохове (91), Червоногригорівка (32) м. Нікополь (21). На Нікопольську дільницю відрядили епідемічного фельдшера, посилили вакцинацію населення дільниці, повсюди розклеювали плакати типу "як вберегти себе від віспи". Потім розпочалася епідемія скарлатини 416 випадків, епідемію виявлено в с. Кринички (111 випадки ), м. Нікополь (79), Волоське (37), Чумаки (22).
Організація лікарсько-продовольчих пунктів призупинилася, бо під час заворушень 1906 року, в Нікопольській волості робітники спалили приміщення продовольчого складу. Для отримання населенням "здоровой питьевой воды" під час холерного часу в лікарнях дільниць (Нікополь, Томаківка) відкрили водогрійні куби, для отримання кип'яченої води на період з 20.07 по 30.10.1908 р. Санлікарі проводили лекції про віспу, холеру, скарлатину, розповсюджувалися брошури і плакати.
З метою позбавлення лікарів від зайвої канцелярської роботи щотижня до санвідділу земської управи відправлялися звіти про епідеміологічний стан і щомісяця загальну статистику приймання хворих та випадків лікування.
З квітня 1911 року на території повіту почали працювати 2 санітарних лікаря - 1 дільниця (північна частина повіту м. Катеринослав) і 2 дільниця (південна м. Нікополь). Фіксується, що найбільш заселеним є узбережжя р. Дніпро де населення зайняте переважно сільським господарством, укріпленням берега Дніпра (Вищетарасівка, Лапинка), або роботами на марганцевих рудниках (Городище, Червоногригорівка). За участі повітового земства організували санітарне попечительство - боротьба з епідеміями, організація лабораторії в м. Нікополь та надання постійної меддопомоги. В ІІІ дільниці існувало 3 осередки попечительства - Борисівка, Дмитрівка, Томаківка. На території IV дільниці теж 3 - Шолохове, Червоногригорівка, Лапинка. Причому в Червоногригорівці попечительства нараховувало 20 членів на чолі з обраним на голову вчителем сільської школи з селян. За підтримки дільничного лікаря вони проводили санітарних нагляд за продажем харчових продуктів на базарах, ковбасними (Шолохове, Томаківка), організації, за підтримки субсидій із земства, гарячого харчування "гарячего приварка" для школярів, риття громадських колодязів, санітарний нагляд за закопуванням загиблої худоби (Шолохове, Червоногригорівка). Санітарні дільниці проводили обстеження санітарно-побутових умов життя селян, водопостачання сіл Шолохове, Червоногригорівка, Городище, Велася фіксація випадків та ліквідацій епідемій - черевний тиф (Городище, Шолохове), віспа (Червоногригорівка).
Бралися проби води з колодязів Шолохове (24 проб), Червоногригорівка (17), Городище (29), останні два населених пункти мали дуже жорстку воду, але це явище компенсувалося можливістю взяти воду з Дніпра.
Обстеження санлікарем умов роботи на марганцевих рудниках теж відображено на сторінках звіту. Особливо шкідливою роботою був ручний відсів марганцевої руди решетами та грохотами, адже завжди повітря заповнювалося твердими частинках, які потрапляли до органів дихання і очей.
По-різному ставилися власники копалень до житлових умов робітників. На Дніпровському руднику крім поселення для сімейних робітників, було два корпуси для робітників без сімей. Приміщення мали вмивальники, кімнати для зберігання брудного одягу, їдальні, роздільні ліжка. "Піролюзит" орендував сільські хати по 10 крб. на місяць, де вміщувалося по 15 робітників, з відсутніми умовами для нормального проживання. Потім сюди поставили рудничного санітарного фельдшера і збудовано приміщення для 40 робітників (при 300-400 робітниках, а в сезон до 800 осіб). Лікарня з лікарем і фельдшером була лише на Дніпровському руднику, з "Піролюзиту" фельдшер надсилав на лікування сюди людей, міг приїхати двічі на місяць лікар з м. Нікополь.
Насторожено викликала ситуація зі стоком брудної води з мийки "Піролюзиту" прямо до р. Дніпро. Проведений аналіз (після численних скарг населення) констатував значне забруднення води на цій ділянці води. Навіть, коли керуючий рудником наказав відводити воду в лиман, ситуація не змінилася. Вода повинна була простояти хоча-б кілька годин, поки осяде чорний відсадок і верхній шар води можна злити. Санлікар опікувався укріпленням берегів Дніпра - великі плетені квадрати наповнені землею, камінням, глиною. Працівники знаходилися довгий час у воді, ночували в шалашах прямо на березі (прибулі на заробітки з Чернігівської і Полтавської губерній). Ротний фельдшер не мав кваліфікації проводити вакцинування та лікування взагалі. В цілях профілактики епідемій в м.Нікополь перебувало з 13.05 по 26.08.1911 5413 чоловік. Але дерев'яне приміщення продувалося усіма вітрами, тому хворіли не від епідемій, а від протягів.
Оглянуто завод сільгоспмашин Мартенса (Кічкас), та вітряк Тура (Червоногригорівка), плани яких за всіма правилами мали надаватися на затвердження санлікарем. Школи мали жалюгідний вигляд. Більшість шкіл не опалювалися в холодний час, тому учні збивалися в купи, щоб зігрітися. В класах, за розповідями вчителів, замерзають чорнила і холонуть руки (Новопавлівка, Городище, Червоногригорівка).
Eugene Kushnerchuk, Шахтар Марганцю
[b]Джерела:[/b]
1. Отчеты уездных санитарных врачей Екатеринославского губернского земства. За 1908 год. - Екатеринослав : Тип. ТД "Нейте и Мясоедов", 1910. - 49 с. 2. Отчеты уездных санитарных врачей Екатеринославского губернского земства за 1911 год . - Екатеринослав : Тип. К.А. Андрущенко, 1912. - 162 с.
