Никополь и стар, и млад...
Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Форма входа
Категории раздела
Статьи [78]
Текстовые материалы так или иначе касающиеся нашего города
50 выдающихся никопольчан [54]
Проект «50 выдающихся никопольчан», посвященный 370-летию нашего города. Главный хранитель Никопольского краеведческого музея Игорь Анцышкин и заместитель директора музея по научной работе Мирослав Жуковский в своих статьях представлют номинантов проекта.
Памятники и памятные места г. Никополя [23]
Поиск
Главная » Статьи » Статьи

Нікополь під час Української революції
Нікополь під час Української революції

Радянсько-комуністична влада в Нікополі

У місті було відновлено комуністично-радянський режим. За наказом Катеринославського губкому КП(б)У в Нікополі було створено ревком на чолі з М. Артюховим. Використовуючи примусові методи, він примусив населення міста взяти участь у проведенні санітарно-епідеміологічних заходів. Одночасно було відновлено діяльність органів ЧК, Нікопольських комуністичної та комсомольської організацій. За наказом Катеринославського губкома Компартії більшовиків України для проведення політико-виховної роботи серед населення до Нікополя прибула група слухачів Московського комуністичного університету ім. Я. М. Свердлова. Поєднуючи проведення санітарно-епідеміологічних заходів із ідеологічною кампанією, ревком організував і провів у березні 1920 року районний з’їзд Рад, на якому було обрано райвиконком, головою якого став М. Артюхов. У резолюції з’їзду рад наголошувалось на необхідності виконання декретів воєнного комунізму, а саме: продрозкладки селянами, проведення повної націоналізації підприємств, встановлення робочого контролю над усіма ремісниками і майстернями. У селах Лапинка, Довгалівка, Новопавлівка з метою контролю за діями населенням більшовики створювали комітети незаможних селян (КНС).

Нікопольський райком КП(б)У, райвиконком та командування частин Червоної Армії провели мобілізацію членів партії і тих, хто співчував комуністам, для виконання продовольчої роботи. До червня 1920 року Нікопольська волость, у складі якої був Нікополь, повністю виконала продрозкладку.

Саме в цей період відновили активні бойові дії білогвардійські війська, які вимушені були відступити взимку 1920 року до Криму. У червні-вересні 1920 року Нікополь був прифронтовим містом, де тримала оборону 1-а стрілецька дивізія Червоної Армії проти Російської Армії генерала Врангеля. Червоноармійцям допомагали нікопольські загони міліції, ЧК, мобілізовані комуністи та комсомольці. Стрілецькі позиції прикривав бронепотяг «Комуніст - Вуглекоп» №63 (так назвали трофей, захоплений у махновців у січні 1920 року). Його артилерія обстрілювала позиції врангелівців на Лівобережжі.

Останній наступ Білого руху

Дев'яносто років тому «Білий рух» Росії був остаточно розгромлений в Криму. Червона Армія Радянської Росії утвердила владу Комуністичної партії. Але незворотність цієї історичної події відбулася у жовтні 1920 року на території Нікопольського району, який обіймав землі від р. Базавлук до о. Хортиця.

У середині вересня 1920 року Російська армія генерала Врангеля, утримуючи фронт по Дніпру та проти Каховського плацдарму Червоної Армії, розпочала рішучий наступ на Олександрівському та Маріупольському напрямах. Чотири червоні стрілецькі дивізії несли важкі втрати і змушені були відступати на північ і схід. Врангелівці захопили Олександрівськ (нині Запоріжжя), Синельникове та загрожували Катеринославу, який обороняли частини 13-ї армії.

У цей час в районі Нікополя була розташована 1-а стрілецька дивізія (вона складалася з трьох бригад, кожна з яких мала по три полки), а за нею – 2-а Кінна Армія. Вона мала у своєму складі 2-у, 16-у, 21-у кава¬лерійські дивізії, окрему кавалерійську бригаду особливого призначення загальною кількістю 6 288 шабель. Усього ж чисельність бойового та допоміжного складу армії становила 17 066 чоловік, у тому числі 720 командирів. На озброєнні армії було 303 кулемети та 34 артилерійські гармати,

В глибокій таємниці Ставка Російської Армії розробила план Задніпровської операції. Її політичною метою була спроба зірвати радянсько-польські переговори про припинення війни. Військові ж мали чітку ціль перенести бойові дії на Правобережну Україну, захопити Миколаїв та Одесу, вийти на кордон з Румунією та з'єднатися з польськими військами та армією Української Народної Республіки поблизу Кам'янець-Подільського.

Врангелівські генерали планували форсувати Дніпро біля Олександрівська та на південний захід від Нікополя через плавні вийти в тил Каховського плацдарму 6-ї армії Південно-Західного фронту і ліквідувати його.

Шостого жовтня 1920 року Марковська офіцерська піхотна дивізія 1-ї Армії генерала Кутепова раптово форсувала Дніпро біля о. Хортиця і на його правому березі відкинула частину 3-ї стрілецької дивізії та бригаду курсантів на північ і захід. Під прикриттям офіцерів-марковців через Дніпро переправилися 8 жовтня 1920 року полки Корніловської офіцерської піхотної дивізії та Кубанської кавалерійської дивізії. Протягом дня вони розширили плацдарм до 25-30 км в глибину і вийшли на підходи до с. Томаківки. У той час, як марковці тримали оборону від частин 46-ї та 3-ї стрілецьких дивізій, 85-ї стрілецької бригади, окремої кавалерійської бригади і бригади курсантів, 2 500 офіцерів-корніловців і кубанських козаків розгорнули наступ вздовж залізниці на Нікополь.

Командування Південного фронту на чолі з М. Фрунзе очікувало дії білоросіян в районі Олександрівська і наказало командуючому 2-ї Кінної Армії П. Миронову контратакувати против¬ника і скинути його в Дніпро. Перший ешелон був створений із 21-ї кавдивізії, що була біля Лукіївки, 3-ї стрілецької дивізії біля Томаківки, а другий ешелон складали 2-а та 16-а кавдивізії, які успішно вирушили від р. Базавлук на схід. Та командування Червоної Армії, розраховуючи на близьку перемогу, аж ніяк не очікувало нового удару Врангеля.

На світанку 9 жовтня 1920 року ударна група 3-го армійського корпусу (6-а, 7-а піхотні дивізії1) та кінний корпус генерала Барбовича (1-а, 2-а кавалерійські дивізії загальною кількістю в 3 500 шабель та 2 000 багнетів при підтримці 195 кулеметів та 42 гармат) із району сіл Бабиного та Ушкалки раптово форсували Дніпро на понтонах, пройшли через плавні та висадилися на правому березі біля Грушівського Кута та Грушівки. Зламавши опір нечисленних дозорів червоних військ, врангелівці спрямували свій удар на північний захід – станції Тік та Апостолове (тут були штабні склади 2-ї Кінної Армії) та на північ – с. Шолохове і на схід – м. Нікополь. Командарм Миронов кинув проти них свій єдиний резерв – окрему кавбригаду в 900 шабель.

Бої 9 жовтня 1920 року від Олександрівська до Грушівки відрізнялися надзвичайною жорстокістю та маневреністю. Корніловці та кубанці відбили всі атаки 16-ї та 21-ї кавдивізій, остаточно захопили Томаківку і вийшли до Марганцевих копалень та Червоногригорівки.

У районі грушівського десанту врангелівці захопили станцію Тік, Перевізькі хутори і відрізали шлях відступу радянським бронепоїздам, що були на станції Нікополь. Біля с. Покровського важкі втрати мали частина 2-ї Кінної Армії та 1-ї стрілецької дивізії.

Наступний день став кульмінацією задніпровської операції Врангеля. Його війська, що наступали з Грушівки та від Хортиці, з'єдналися у Нікополі. Білоросійська кіннота була об'єднана в одну оперативну групу під командуванням старого кубанського генерала Бабієва. Від Нікополя вона повернула на північ і північний захід. Її тил надійно прикрили корніловці.


Біла армія – чорний барон: на передньому плані – Петро Миколайович Врангель

Комфронта Фрунзе наказав командарму Миронову зробити все можливе, навіть ціною самого жертвування армією, щоб зупинити врангелівців.

Під командування Миронова були передані всі радянські частини, що були на північ від Томаківки, Нікополя, Грушівки – п'ять стрілецьких дивізій, стрілецька бригада, дві кавбригади і бригада курсантів. Усьому бойовому складу радянських військ Миронов віддав один наказ: «В атаку!»

12 жовтня 1920 року радянські кіннотники прорва¬лись в Шолохове, на станцію Чортомлик, Чортомлицькі Хутори (с. Чкалове). Врангелівці відповіли контратаками і артилерійсь¬ким вогнем, що зупинився із заходом сонця.

Тринадцятого жовтня 1920 року генерал Бабієв зосередив части¬ни трьох кавалерійських та двох піхотних дивізій і завдав удару в напрямі Шолохового. Червоні кіннотники 21-ї кінної дивізії не витримали потужної атаки і залишили село. Одночасно були відкинуті зі своїх позицій бійці окремої кавбригади під Покровським та 13-ї і 52-ї стрілецьких дивізій під Мар'янським.

В цій критичній ситуації командарм Миронов особисто очолив 21-у кавалерійську дивізію і двічі водив її ескадрон в атаку. 12 кулеметів білоросіян суцільною вогневою завісою розстрілювали червоні лави, поки не закипіла вода у кожухах від безперервної стрілянини. Порятунок для мироновців надійшов від артилерійської батареї, яку підтягнули на Шолоховський напрямок, влучним пострілом по штабу противника генерал Бабієв був убитий.

Але бій продовжувався, поки не настала нічна пітьма і не закінчилися снаряди і патрони.

Ніч пройшла в підготовці до останнього бою. Врангелівців очолив генерал Барбович. Він вважав, що Червоні війська мали такі великі втрати (а це дійсно було так), що вже не здатні вести активні дії. Тому Барбович вирішив спрямувати кінний корпус кубанців та частини двох піхотних дивізій під прикриття зі сходу і півночі на південь по херсонській дорозі в тил Каховського плацдарму, який штурмував вже 2-й армійський корпус генерала Вітковського. А Миронов стягнув усі залишки своїх сил для удару на Грушівку і Мар'янське.

Ранок 14 жовтня 1920 р. розпочався із шалених атак 21-ї кавдивізії та окремої кавбригади на позиції. Результати шести атак – гори побитих коней і людей. В розпал бою Миронов кинув на позиції противника свій останній резерв – вісім ескадронів. Червоні кіннотники лава за лавою на дистанції 200-300 м одна від одної під вогнем таки прорвали оборону врангелівців і увірвались в Грушівку, а потім в Грушівський Кут. Алексеєвський та Смоленський піхотні полки були вщент порубані. Не пощастило ударному угрупуванню Барбовича. Він був важко поранений, і його командири, побачивши прорив кінноармійців в свій тил, прийняли рішення відступити до переправ на лівий берег Дніпра.

Потерпіли біля Томаківки та Хортиці й офицери-марківці, які змушені були відступити за Дніпро до Олександрівська. 15 жовтня 1920 року підрозділи білоросіян залишили Нікополь.

17 жовтня 1920 року в Нікополь вступили підрозділи 2-ї Кінної Армії і 46-ї стрілецької дивізії. Через деякий час за наказом командування Червоної Армії вони розпочали форсування Дніпра і бойові дії на Лівобережжі.

Підсумовуючи результати битви під Шолоховим, командуючий Південним фронтом М. Фрунзе зробив правильний висновок, що бойова міць Російської армії генерала Врангеля у ній була підірвана: загинули і були поранені тисячі солдат, офі¬церів, козаків, сотні потрапили у полон. Втрати Червоної армії теж були значні: 2-а Кінна армія втратила безповоротно третину свого складу, частина стрілецьких дивізій була розформована внаслідок відсутності особового складу піхоти, що полягла у боях. Та головне було здійснено – війська Врангеля на правобережну Україну не пустили, а Каховський плацдарм було врятовано. Командарма П. Миронова нагородили орденом Бойового Червоного Прапора і почесною золотою революційною зброєю. 6 грудня 1920 року його викликали у Москву, де заарештували, потім вбили у Бутирській в'язниці ОДПУ.

Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ,
історик, заступник директора Нікопольського
краєзнавчого музею з наукової роботи.


Список используемых материалов:
1) Мирослав Жуковский, Нікополь під час Української революції, Проспект Трубников №19 11.05.2017 г., г. Никополь;
2) http://ntm.net.ua/2011-01-21-12-52-23/8970-nikopol-pid-chas-ukrainsko-revoljucii-prodovzhennja-pochatok-v-17

P.S. Материал опубликован с устного разрешения автора данной статьи.
Категория: Статьи | Добавил: Kadet (20.05.2017)
Просмотров: 34 | Теги: Останній наступ Білого руху, Радянсько-комуністична влада в Ніко, корніловці, проспект Трубников, Марковська офіцерська піхотна дивіз, Миронов | Рейтинг: 5.0/2
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright ЗВІР © 2017